Це було особливе скупчення води. Тільки в неї було те, що відрізняло її від інших калюж - свідомість. Також думки. Але не завжди зв'язані. Спершу це були примітивні "куди вилитись" та "як рухатись". Але потім погляд її впав на навколишні предмети. І почався активний саморозвиток і самопізнання. Така собі розумна калюжа. Але було дещо, що її дуже хвилювало.
- Гарне дерево - подумала клякса з водою - Чому на машині написано номер? Отже, її звати так, як написано. А я хто? І для чого?
Далі у житті калюжі почались сумні роздуми, що привели її до депресії. Депресувала вона дуже довго - для нас це було б 3 хвилини що для рідкого суб'єкта було вічністю. Не було більше нічого, що б хвилювало її. І не можна було вмерти. Але й життям не надто пахло.
В цей момент появився орел.Зовсім вайлуватий - не таким собі уявляла калюжа сильного літаючого хижака. З рота в нього тхнуло, та й пазурі мав занадто довгі. З крил у нього виходив дивний запах - запах гір, перемішаних з кров'ю. Благородна тварина нахилилась, мов хочучи щось сказати... але просто німо ковтнула свідомої води, та й полетіла.
Таким чином наша клякса опинилась на висоті кількох кілометрів. Орел був справді вмотивований - він хотів підколоти всіх навколо, але розуму мав небагато. Хижак набрав у рота води та плюнув з висоти кількох кілометрів, розраховуючи, що хтось подумає, що починається дощ. Насправді, він уклав парі із левом, що сьогодні вдень буде дощ. Тільки от хмарами й не пахло. Шельмі, звичайно, нічого не вдалось, але свідомі краплі летіли далі. І в польоті сталось прекрасне - сонце заломилось прекрасним чином, перетворюючи калюжу в розсип діамантів.
Очі орла були прикуті до дивної та прекрасної картини, яку він сам же і створив. Він не рухався - падав разом з калюжею. Ніколи в житті благородний звір не був такий вражений. Насправді, він вже був зайнятий іншим ошелешенням - ще ніколи від здивування він не випорожнювався в польоті.
"Ось, у чому сенс життя - сяяти та дивувати інших" - подумала калюжа.
Немає коментарів:
Дописати коментар