Трамвай. Вечірнє місто. Сон... Ми удвох гуляємо цілу ніч невідомими вуличками. Які ж солодкі твої губи! Вони так і манять до себе своїми червоними барвами.
Трамвай. Сон. Втомлений після навчання день. Ти біля мене - відганяєш страх. Яка ж жорстка твоя щетина! Я просто тану в твоїх руках.
Як же тебе звати? Таких метеликів у животі в мене ще ніхто не поселяв, як це зробила ти. Ми стоїмо перед моторошним мостом, наші ноги омиває річка. У тьмяному місячному світлі виблискує твоє ім’я, вишите на куртці - Джейн. Чому ми раніше не бачились? Твоя грайлива посмішка. Хочу її бачити знову і знов.
Ай! ти кинув мене в річку! Ти хоч знаєш, куди ми пливемо? Бурхливі хвилі нас підхопили і несуть чортзна-куди. Хай буде. Мені добре з тобою. Тільки... Я не відчуваю мокроти води. Чого б це?
Ми так ніжно пливемо. Чому ми ще одягнуті? Холодно. Що ж мені ще робити, як не складати планів на майбутнє? Вилізаємо. Ходи, мала, до старого покинутого замку. Подейкують, що в цьому замку мешкав багатий лорд, який полюбляв свинину та невинних дівчат. Кожного тижня до нього в ресторан приходили різні панянки та красуні зі своїми чоловіками. Багатій же, вдаючи із себе порядного чоловіка, затягував їх сім
’ями у нетрі палацу, де його найманці знімали скальпи з чоловіків, а на жінок пан Дарош одягав темні маски, що не дозволяли їм дихати. Після цього він, упродовж кількох хвилин, завзято гвалтував бідних дівчат. Напевне, цим він компенсував свої проблеми зі швидким спусканням. Отже, там повинно бути ще безліч цікавих штуковин. Йдемо! Моє серце, слухаючи це, то завмираючи, то пришвидшуючись, воліючи вискочити з грудей, все одно тягнулось до нього. Від Тома просто віяло теплом та довірою. Складалось враження, що він спровді ТОЙ. Хай навіть якщо я його вперше бачу. Вилізши з води, від якої віяло сухістю, ми опинились біля сонного замку. Достатньо химерного, щоб черговий ра з затремтіла рука, яку переплітали пальці мого хлопчика. "Дороги боягуза закінчаться за цією брамою", - красномовно виблискував напис над клямкою воріт. - Ага. І скальп залишиться на вічне збегігання. - Не жартуй так!, - перелякалась Джейн. - Я зовсім не хочу тут помирати. - Хм. Подивимось, скільки тут вже скальпів. Вона у нестямі стиснула своєю вологою долонькою мою руку, і ми відчинили ворота. Занадто легко вже вони піддались нам. Мила стежинка, що вела до замку, красувалась потворними химерами в місячному сяйві. Ще б оборотня сюди! - До чого ж це милі фігури! - почулось від переляканої Джейн. - Так. Але спробуй придивитись до них ближче. Увімкни ліхтарика. Джейн наблизилась впритул до химери, попутно розблоковуючи телефон... Я вирішив не заважати розглядати та відпустив її руку. Замогильний зойк пронісся по околиці, оглушивши мене. - ААААаа! - в істериці билась Джейн об мої груди. - Ось, куди ти мене завів! Ти хоч бачив, скільки та крові? Ех. Дівчата. Чим ви миліші, тим більше потребуєте нашої опіки. Ось, варто було відпустити її руку, як вона вже билась в істериці. Я ж просто пожартував! Ну все, я тут, і ти зі мною. Від доторку моїх губ мало хто встоїть. В певній мірі, я грав роль багатенького лорда, що веде свою здобич у потаємну кімнатку. І природньо, що вона була в істериці. Напевне, у пана Дароша, були такі ж емоції, як у мене зараз. Ай! бліде світло осліпило мене. А він гарний - думала я, світячи на Тома телефоном. Просто як у казці - мужні груди, низький голос та триденна щетина. Думаю, з ним зараз буде не менш приємно, ніж сьогодні. Я його заручниця. Подивлюсь, що він зробить, коли буде повністю відчувати мене у своїй владі. Але і моторошно ж тут! Ми йшли коридорами замку - на обох стінах були картини, всіяні славними битвами далеких часів та різних епох. Але чому саме такі? Тут був зображений доблесний рицар, що настромляє на свого меча... дівчину в золотому обладунку. Тобто - колишній власник був жінконенависником? При цьому всьому картини були дуже схожими одна на одну - щось на зразок старого фільму, де наступна картина така ж, як і попередня, за винятком якоїсь незначної деталі. То ж, якщо швидко бігти, можна побачити щось на кшталт німого кіно. Він стиснув мою руку, і ми побігли - Том дивився на праву стіну, я ж на ліву. Переді мною розкривались події про славну перемогу жінки в золотому обладунку над бідним та вимученим рицарем, з ребра якого стирчав меч. Відразу пригадались історії про героїчних амазонок. А цікаво було б зробити щось схоже з якимось чоловіком... Але - навряд чи Том на таке згодиться. Виявляєтсья, у цьому "фільмі" показується про те, яким сильним є бажання жінки управляти чоловіками. І як останні з цим справлялись? Немає жодного сумніву, що у давнину жінку, що хотіла помикати чоловіком, публічно страчували. Яма. Стан невагомості. М’яке приземлення на дещо незвичайне. Ні, це не подушки, це... скальпи.М’які, з волоссям та вологі. Чомусь моя дівчинка не падає в істерику від побаченого та відчутого. Поряд - стародавні наручники та ключ від них. Вона миттєво їх дістає та знерухомлює мої руки. Зліва від мене - картини, на яких пан Дарош гвалтував нещасних дівчат. Справа - картини, на яких, незрозуміло, яка, дівчина одягає у ту ж маску чоловіків. Як же вони підходять один одному. Напевне, таким чином, тутешнє містечко спустіло, а коли й людей не стало, то вони разом одягнули маски, та, взявшись за руки, задовольнили свій останній порив у життя. Це - історія. Але що ж робиться зараз? Маска на мені. Я задихаюсь. Сон. Вечірнє місто. Трамвай. Всі прокинулись від галасу водія, який намагався розбудити сплячого хлопця, на рукаві якого красувалось вишите червоним "Том". Ой! А чи не цього хлопця я щойно задушила? Я не мертвий! Жорстокий запах перегару кинувся вбивати мою носову порожнину. Вулиця. Ранкове місто. Розслаблені м’язи... - Привіт! - Почулось від незнайомої красуні, що видавалась мені такою близькою, і в той момент такою далекою. На її рукаві красувалось, вишите красивим шрифтом, ім’я - Джейн. 
Немає коментарів:
Дописати коментар