Безвихідь у виборі

     Один відомий студент підійшов до мудреця з питанням :

-                     Скажи мені, мудрий старче, варто мені одружуватись, чи ні?

-                     Роби що хочеш – все одно пожалієш.

     І знову сон. І знову ранок. Така ж картина, що й кожного дня. Біля мене – те саме обличчя, що вже три роки прокидається зі мною на тому ж ліжку. Я прокинувся. Для чого?

-                     Хочеш кави, котику? – Промовило сонне обличчя.

-                     Так, дякую.

     Вона хороша, але – дуже однакова. Чи це я просто вибагливий?

     Робота не віщувала нічого доброго. Рутина, розбавлена хіба що… Ні, це вже не рутина. Які ж вона цікаві бісики пускає в мою сторону…

-                     Як тобі вдається так мило робити собі каву?

-                     Це чарівна кава, - відповіла дівчина – вона заставляє очі сяяти.

     Так ми познайомились. Вона знала про те, що в мене – дівчина, і навряд чи остання зникне. Тим не менше, ми класно проводили час. Здебільшого, вечори були найкращі. 
Потрібно буде з нею залишитись на ніч. Чим ти мене ще здивуєш, маленька?

-                     Нам потрібно розійтись, - сказав я до Оленки,що вже три роки терпіла мене – я більше так не можу.

-                     Ти добре подумав?

-                     Я не зможу жити таким життям, що ти мені даєш. Вибач.

-                     Повернись!

     Гарний вечір. Захід сонця. Що ще потрібно для повного щастя? А, ось і моя нова маленька. Мене, мов магнітом притягнуло до її губ. Які ж вони солодкі! Її звати Настя. Гарна фігура, пишні груди. Душа янгола. Розумні очі.  Живі рухи… Це все завело нас до її будинку.

     Ранок. Туалет. Де я? Це не мій бачок. А ліжко чиє? Там була Настя. Прекрасний ранок – нікуди не потрібно йти. Я щасливий.

     Це продовжувалось недовго. На початках ненормальність у стані виявлялась у головній болі. Далі – гірше. Сьогодні зранку я побачив дещо незвичайне. Мізинець моєї лівої ноги став повністю чорним. Ні, не як у загорілого чувака, чи, навіть негра – найчорніший з чорного.

-                     Лікарю, що з цим робити?

-                     Таких випадків у нас ще не було. Ваші аналізи в нормі.

-                     Кохана, а як ти думаєш, що зі мною робиться?

-                     Я буду кохати тебе навіть тоді, коли ти будеш весь чорний. Мені з тобою дуже добре.

     Схоже, все до неї йшло. До чорноти. Пройшов місяць. Всі частини тіла нижче пояса стали пустотно-чорними. Невимовна слабкість так і  валила з ніг. Я чахну на очах!

     По мірі мого упадку, Настя тільки прибавляла в красі. ЇЇ очі такі звабливі… і такі чорні! Ай! Не кусай мене!  Чому твої очі так світяться після чергового засосу на шиї? Хочу тебе.

     Раптом мій внутрішній голос почав промовляти. Це було так яскраво, що якби я не знав напевне, що це він, то міг би подумати, що це говорить хтось поруч.

-                     Ти нещасний, виснажений, злий та без сенсу життя. Хіба тобі б не було краще з Оленкою? Напевне, вона ще хоче бути з тобою.

-                     Що? Звідки тобі знати? Як ти взагалі можеш думати?

-                     Ти вже чорний до самих кісточок – лиш голова залишилась непошкодженою. А що, як Настя просто висмоктує твої життєві сили? Їх дуже непросто повернути. Задумайся про те, чого ти хочеш.

     Чого  я  хочу? І взагалі, чому я з собою розмовляю? Ця вся ситуація мене вже дістала. Я хочу жити, як жив.

-                     Оленко, привіт!

-                     Привіт. – Сухо змірило мене втрачене щастя.

-                     Як життя?

-                     Що тобі до того?

-                     Я хотів сказати… вибач мене, будь ласка. Я був повним йолопом. Хочу бути тільки з тобою.

     Жіноча натура моєї коханої не витримала. Ми знову переїхали жити до мене. Ґ щасливий. І тіло моє почало світлішати.

     Пройшло два тижні з часу мого повернення до тонусу, спорту та природного кольору шкіри. Як же я міг жити і не відчувати того щастя, що було завжди біля мене? Оленко, твої очі, мов… чорна безодня. Такі жорстокі та…

     Це були останні думки з життя нашого героя. Його кохана, яку він одного разу кинув, а потім знову, до безтями, покохав, виявилась мисливцем. Темним мисливцем за душами.