Спершу була шкйола. Потім прийшли справжні, дорослі думки - наче знову народився на світ. Пішов в універ, почав читати, чіхати маківку з розумним виразом обличчя та курити цигарки. Від них по цей день свербить горло - надто вони вже були "дорослими". В принципі, все життя після 18-ти років набирає зовсім іншого вигляду. До тебе починають звертатись на "ви", а сам починаєш більше поважати дівчат - про об'єм їхніх мізків можна говорити скільки хочеш, але сексу теж хочеться. Тож , мій великоголовий друже, зваж на це та люби їх. Але якщо розібратись - що в цьому житті має справжній сенс? Зовсім не в тому, щоб залізти туди, звідки виліз. На думку нашої мудрості (а мудрістю себе вважають наші любі викладачі), сенс життя полягає в тому, щоб бути розумним.
Розумним - не в сенсі мудрим. Хоч вони самі на себе одягають дуже мудру маску, коли починають щось втирати першокурсницям. Нажаль, чи може, на щастя, людина не стає розумнішою чи мудрішою з роками. Останні все тільки псують. Тобто - якщо ти зараз тупий, і нічого з цим не робиш, то в перспективі станеш тільки тупішим.
Бідні студенти, налякані жорстокими масками викладачів, бігли на пару. Коридор пустів з кожною хвилиною. Лиш я один залишився посеред кімнати очікувань. Судячи зі всього, у мене щойно почалась пара у "дуже мудрого" викладача, що знав усе на світі.
- Доброго дня! - Вигукнув весело я, сідаючи на вільну парту. Хм. Чому це одногрупники стоять, мов замість викладача побачили лося?
- Доброго дня. А чому ви сіли? - Почувся строгий жіночий голос від суб'єкта споглядання вкопаними одногрупниками.
- Це таємниця, - не стримався я.
- Відколи це в нашій групі появились такі таємничі особистості?
- Так велить моя релігія, - з розумною маскою я сів в позу лотоса, але вже не на крісло, а на підлогу.
- Що ви робите? Тут не можна сидіти на підлозі! Негайно встаньте! - Аудиторія хихотіла.
- Це ви так бережете мої сідниці? Не хвилюйтесь, я збережу їх у силі. Але вона вам більше б підходила.
- У нас дискретна математика! Тут потрібно слухатись мене! - ледь не в істериці вигукнула бідна викладачка із виразом загнаної в кут тваринки.
- Тоді продиференціюйте мене!
- Нуль не диференціюється!
- То чому вас тоді слухати?
- Тому, що я старша, розумніша та досвіченіша.
Подальшого переказу цього дурного діалогу немає сенсу. Одногрупники продовжували стояти, мов на розстрілі, незважаючи на те, що їхні маски послуху спотворила посмішка. Ця вся ситуація нагадує великорівневу систему природи. Чи є сенс бути слабкими? Атже саме такі все життя проживають в своєму ж болоті душі. До чого я все тут веду... це просто стан післябредовості, що залишився в душі після відвідин навчання. Стало жаль викладачів, що живуть тільки роботою, домом та депресією. Тож не помирай завчасу.
Розумним - не в сенсі мудрим. Хоч вони самі на себе одягають дуже мудру маску, коли починають щось втирати першокурсницям. Нажаль, чи може, на щастя, людина не стає розумнішою чи мудрішою з роками. Останні все тільки псують. Тобто - якщо ти зараз тупий, і нічого з цим не робиш, то в перспективі станеш тільки тупішим.
Бідні студенти, налякані жорстокими масками викладачів, бігли на пару. Коридор пустів з кожною хвилиною. Лиш я один залишився посеред кімнати очікувань. Судячи зі всього, у мене щойно почалась пара у "дуже мудрого" викладача, що знав усе на світі.
- Доброго дня! - Вигукнув весело я, сідаючи на вільну парту. Хм. Чому це одногрупники стоять, мов замість викладача побачили лося?
- Доброго дня. А чому ви сіли? - Почувся строгий жіночий голос від суб'єкта споглядання вкопаними одногрупниками.
- Відколи це в нашій групі появились такі таємничі особистості?
- Так велить моя релігія, - з розумною маскою я сів в позу лотоса, але вже не на крісло, а на підлогу.
- Що ви робите? Тут не можна сидіти на підлозі! Негайно встаньте! - Аудиторія хихотіла.
- Це ви так бережете мої сідниці? Не хвилюйтесь, я збережу їх у силі. Але вона вам більше б підходила.
- У нас дискретна математика! Тут потрібно слухатись мене! - ледь не в істериці вигукнула бідна викладачка із виразом загнаної в кут тваринки.
- Тоді продиференціюйте мене!
- Нуль не диференціюється!
- То чому вас тоді слухати?
- Тому, що я старша, розумніша та досвіченіша.
Подальшого переказу цього дурного діалогу немає сенсу. Одногрупники продовжували стояти, мов на розстрілі, незважаючи на те, що їхні маски послуху спотворила посмішка. Ця вся ситуація нагадує великорівневу систему природи. Чи є сенс бути слабкими? Атже саме такі все життя проживають в своєму ж болоті душі. До чого я все тут веду... це просто стан післябредовості, що залишився в душі після відвідин навчання. Стало жаль викладачів, що живуть тільки роботою, домом та депресією. Тож не помирай завчасу.
Немає коментарів:
Дописати коментар