Прекрасний ранок вражав своєю весняністю. Настрій був хорошим, незважаючи на повітряні ями півгодинної давності. Напевне, це тому, що незначні коливання літака нагадували такі рідні спогади про українські дороги. Жирний полісмен кивнув на нас прискіпливим оком. Не дай Боже попасти до його рук! Невже тут усі такі? Це Вашингтон, і ми вже тут.
- Вже шість років я тут працюю... нічого не змінилось.. Хлопець... іншого життя... кімната. Ой! Я це вголос?
- Так, я майже все чув. - Долинув беземоційний голос, відбитий стінами великого холу - Досить базікати до себе, сьогодні повинні поселитись троє відвідувачів з-за кордону. Підготуй їм номер.
- Вже йду, - винувато озвалась тендітна дівчина, яка ще недавно картала себе за своє беземоційне перебування в такому, остогидлому їй, закладі.
Широкенькі ж тут вулиці! Хочу на оглядове колесо! Тільки спершу - в готель, а то хлопці вже давно хочуть позбутись тих довбаних сумок.
- У, яка ляля пішла! - вигукнув Андрій.
- То йди за контактом. Сподіваюсь, твій непідробний акцент тобі зіграє на руку.
- Та пішов ти! От і будеш сидіти з такими думками без сексу всі вихідні!
- Досить сваритись, дівчатка. Хлопчиків вам ще підшукаємо. Зараз потрібно оглянути наші апартаменти - присік я їхнє пустослів'я. Дивно, але послухались. А ось і будівля. Красивий парк. Такі хмарочоси у нас ще не скоро з'являться.
- Ласкаво просимо до "Вашингтон курт готель". Сподіваюсь, ви приємно проведете тут час.
- Спасибі. Ось паспорти. Гарне місто. А де цей ІІІ номер?
- Тут, на першому поверсі. Вас проведуть.
Як же набридла ця чемність "для годиться". Хоча... проводить нас у номер дуже гарне дівча. Схоже, у Саші вже потекла слина.
- Розо, тут такі гарні хлопці поселились! Ти повинна їх побачити. Я спробую їх вмовити влаштувати вечірку, і запросимо тебе. Так? Коли? Вони зі сто одинадцятої. Що напишемо в записці?
- Далі твої бездарні розмови! Добре, що на цей раз хоча б по телефоні, а не до себе - почувся голос адміністратора.
- Але ж я все зробила!
- Тут працювати треба, а не робити все, що заманеться. Йди прибери на другому поверсі.
Хочу сигарети. Де тут найближчий магазин? Пахне димом. Веранда в коридорі. Та сама сором'язлива красуня, що вела нас до номера. Схоже, настрій у неї примушує бажати кращого.
- Привіт, - посміхнулась вона кволо.
- Щось сталось?
- Ні, все добре - просто не виспалась.
- Тоді я поговорю з менеджером. Сон - це головне.
- Не потрібно - він дуже нервовий.
- Ти втомлена. Відпочинемо, поспілкуємось із хлопцями. Розрядишся. Поспиш у одній з наших кімнат - їх і так забагато.
Вечір. Номер. Кара відпочиває - біля неї Андрій та Саша. Активне пустослів'я. Ліжко, разом із втомленою красунею провалюється. Куди? Там же тільки підвал!
Хм. Звуку падаючого тіла немає. Як і падаючого ліжка. З нею все добре, хлопці тут же кинулись за нею.
- Агов! - кричу я в пустоту.
Мовчанка. Де вони? Переді мною була мотузка.
- Сашку, тут є лазівка вниз!
- То ліземо! Тільки візьмемо даму з собою. Підеш з нами?
- Там моторошно, - вона із застереженням поглянула вниз. - Це безпечно?
- Ми з тобою! Нічого поганого не станеться. Підемо по мотузці, що веде далеко вниз. Якщо через неї перекинути ніжку від ліжка, то ми миттєво будемо внизу.
- А тебе - на плечі.
Три тіла, хапаючись за мотузку, швидко з'їжджали донизу. Адреналін переповнював їх до кісточок. Але не четвертого.
- Не думав, що тут може бути так просторно! Що над нами?
- Над нами місцеве метро. А також сім рівнів, про які ходять легенди.
- Розповіси одну?
- Подейкують, що на шостому рівні живуть карти бубнового царства. Вони дуже зосереджені у своїх справах та слідують великій місії.
- Як можна серйозно до такого відноситись? - озвався Андрій.
- Ми зараз підемо та поглянемо. Ти побачиш, що ніяких міфічних істот немає.
Хід замість ліжка вниз. Всередині темно. Внизу - мотузка, що веде у нетрі Землі. Але куди? Полізу-но до них - можливо, потрібно буде допомога. Вони ж йолопи! Хе, повелись на дівку! По мірі опускання видніються тунелі по обидвох сторонах. На кожному з них вибито дивним містичним шрифтом номери латинню. А "коридор" великий для підземелля.
Всього вісім номерів. Замість дверей біля номера - довгий коридор, що закінчується в далекому кінці. А за ним? Пустота. Звуки. Звуки юрби. Джерела не було видно, хоч коливання повітря яскраво виділялись серед підземної тьми. Піді мною річка. Але звуки не звідти. Ці відчайдушні крики долинали із одного з цих коридорів без дверей - XII.
- Відпустіть! - у відчаї кричала дівчина, двох супутників якої після марних брикань, міцно прив'язали до дерева. Це королівство бубнових карт - "кімната" номер сім. Вибором більше не пахло. Тут було доволі просторно - така собі міні-площа, посеред якої було вбито три стовпи. Дивні люди. Всі були одягнуті, мов клоуни. Три стовпи в загальній картині нагадували середньовічні публічні тортури, що проводились публічно. Шапки людей за своєю формою поділялись на вигнуті та видовжені червоні ромби.Очевидно, чим більш видовжена форма головного убору, тим респектабельніше ставились до людини. Натовп зібрався навколо двох стовпів у очікуванні - хтось мав появитись. Тільки до третього стовпа дівчина не була прив'язана, як хлопці до інших двох. Її просто не було.
Хм. Дивна картина. Щось, схоже на ку-клукс-клан. Їх зараз палити будуть, чи що? Необхідно вмішатись. Хто тут головний? Це повинна бути людина, з найдовшим ромбом на голові. Так. А ось і наша дівчинка. Гарна, як завжди. Але чому з нею так шанобливо поводяться? Невже... Звідки в неї така видовжена конструкція на голові?
- Ми, вибраний народ мастей, зібрались тут сьогодні, - урочисто почала дівчина, сіючи навколо шанобливу тишу, - для того, щоб допомогти двом юним особам зробити вибір між служінням та смертю. Після закінчення обряду вони зможуть бути помилувані, або ж зробити честь нашій землі своїм прахом.
От довбануті американці! Невже їм мало сект у себе вдома? Свідків Єгови на них немає! Щось має бути біля мене. Хоч якась сокира... чи ножик... Стривай! Ці цифри, біля входу, були аж занадто об'ємними. ХІІ - а раптом спрацює.
- Олександре, чи згоден ти...
Промову перервав землетрус, що швидко переріс у загальну паніку. Знак ХІІ справді виявився важелем до якоїсь підземної конструкції, що давно валилась через древність. Залишилось звільнити бовдурів та вибратись звідси. Звичайно, я переосмислю своє ставлення до першого враження про дівчат, але це коли ми вже будемо на поверхні. Чи - якщо ми будемо на поверхні?
- Вже шість років я тут працюю... нічого не змінилось.. Хлопець... іншого життя... кімната. Ой! Я це вголос?- Так, я майже все чув. - Долинув беземоційний голос, відбитий стінами великого холу - Досить базікати до себе, сьогодні повинні поселитись троє відвідувачів з-за кордону. Підготуй їм номер.
- Вже йду, - винувато озвалась тендітна дівчина, яка ще недавно картала себе за своє беземоційне перебування в такому, остогидлому їй, закладі.
Широкенькі ж тут вулиці! Хочу на оглядове колесо! Тільки спершу - в готель, а то хлопці вже давно хочуть позбутись тих довбаних сумок.
- У, яка ляля пішла! - вигукнув Андрій.
- То йди за контактом. Сподіваюсь, твій непідробний акцент тобі зіграє на руку.
- Та пішов ти! От і будеш сидіти з такими думками без сексу всі вихідні!
- Досить сваритись, дівчатка. Хлопчиків вам ще підшукаємо. Зараз потрібно оглянути наші апартаменти - присік я їхнє пустослів'я. Дивно, але послухались. А ось і будівля. Красивий парк. Такі хмарочоси у нас ще не скоро з'являться.
- Ласкаво просимо до "Вашингтон курт готель". Сподіваюсь, ви приємно проведете тут час.
- Спасибі. Ось паспорти. Гарне місто. А де цей ІІІ номер?
- Тут, на першому поверсі. Вас проведуть.
Як же набридла ця чемність "для годиться". Хоча... проводить нас у номер дуже гарне дівча. Схоже, у Саші вже потекла слина.
- Розо, тут такі гарні хлопці поселились! Ти повинна їх побачити. Я спробую їх вмовити влаштувати вечірку, і запросимо тебе. Так? Коли? Вони зі сто одинадцятої. Що напишемо в записці?
- Далі твої бездарні розмови! Добре, що на цей раз хоча б по телефоні, а не до себе - почувся голос адміністратора.
- Але ж я все зробила!
- Тут працювати треба, а не робити все, що заманеться. Йди прибери на другому поверсі.
Хочу сигарети. Де тут найближчий магазин? Пахне димом. Веранда в коридорі. Та сама сором'язлива красуня, що вела нас до номера. Схоже, настрій у неї примушує бажати кращого.
- Привіт, - посміхнулась вона кволо.
- Щось сталось?
- Ні, все добре - просто не виспалась.
- Тоді я поговорю з менеджером. Сон - це головне.
- Не потрібно - він дуже нервовий.
- Ти втомлена. Відпочинемо, поспілкуємось із хлопцями. Розрядишся. Поспиш у одній з наших кімнат - їх і так забагато.
Вечір. Номер. Кара відпочиває - біля неї Андрій та Саша. Активне пустослів'я. Ліжко, разом із втомленою красунею провалюється. Куди? Там же тільки підвал!
Хм. Звуку падаючого тіла немає. Як і падаючого ліжка. З нею все добре, хлопці тут же кинулись за нею.
- Агов! - кричу я в пустоту.
Мовчанка. Де вони? Переді мною була мотузка.
- Сашку, тут є лазівка вниз!
- То ліземо! Тільки візьмемо даму з собою. Підеш з нами?
- Там моторошно, - вона із застереженням поглянула вниз. - Це безпечно?
- Ми з тобою! Нічого поганого не станеться. Підемо по мотузці, що веде далеко вниз. Якщо через неї перекинути ніжку від ліжка, то ми миттєво будемо внизу.
- А тебе - на плечі.
Три тіла, хапаючись за мотузку, швидко з'їжджали донизу. Адреналін переповнював їх до кісточок. Але не четвертого.
- Не думав, що тут може бути так просторно! Що над нами?
- Над нами місцеве метро. А також сім рівнів, про які ходять легенди.
- Розповіси одну?
- Подейкують, що на шостому рівні живуть карти бубнового царства. Вони дуже зосереджені у своїх справах та слідують великій місії.
- Як можна серйозно до такого відноситись? - озвався Андрій.
- Ми зараз підемо та поглянемо. Ти побачиш, що ніяких міфічних істот немає.
Хід замість ліжка вниз. Всередині темно. Внизу - мотузка, що веде у нетрі Землі. Але куди? Полізу-но до них - можливо, потрібно буде допомога. Вони ж йолопи! Хе, повелись на дівку! По мірі опускання видніються тунелі по обидвох сторонах. На кожному з них вибито дивним містичним шрифтом номери латинню. А "коридор" великий для підземелля.
Всього вісім номерів. Замість дверей біля номера - довгий коридор, що закінчується в далекому кінці. А за ним? Пустота. Звуки. Звуки юрби. Джерела не було видно, хоч коливання повітря яскраво виділялись серед підземної тьми. Піді мною річка. Але звуки не звідти. Ці відчайдушні крики долинали із одного з цих коридорів без дверей - XII.
- Відпустіть! - у відчаї кричала дівчина, двох супутників якої після марних брикань, міцно прив'язали до дерева. Це королівство бубнових карт - "кімната" номер сім. Вибором більше не пахло. Тут було доволі просторно - така собі міні-площа, посеред якої було вбито три стовпи. Дивні люди. Всі були одягнуті, мов клоуни. Три стовпи в загальній картині нагадували середньовічні публічні тортури, що проводились публічно. Шапки людей за своєю формою поділялись на вигнуті та видовжені червоні ромби.Очевидно, чим більш видовжена форма головного убору, тим респектабельніше ставились до людини. Натовп зібрався навколо двох стовпів у очікуванні - хтось мав появитись. Тільки до третього стовпа дівчина не була прив'язана, як хлопці до інших двох. Її просто не було.
Хм. Дивна картина. Щось, схоже на ку-клукс-клан. Їх зараз палити будуть, чи що? Необхідно вмішатись. Хто тут головний? Це повинна бути людина, з найдовшим ромбом на голові. Так. А ось і наша дівчинка. Гарна, як завжди. Але чому з нею так шанобливо поводяться? Невже... Звідки в неї така видовжена конструкція на голові?
- Ми, вибраний народ мастей, зібрались тут сьогодні, - урочисто почала дівчина, сіючи навколо шанобливу тишу, - для того, щоб допомогти двом юним особам зробити вибір між служінням та смертю. Після закінчення обряду вони зможуть бути помилувані, або ж зробити честь нашій землі своїм прахом.
От довбануті американці! Невже їм мало сект у себе вдома? Свідків Єгови на них немає! Щось має бути біля мене. Хоч якась сокира... чи ножик... Стривай! Ці цифри, біля входу, були аж занадто об'ємними. ХІІ - а раптом спрацює.
- Олександре, чи згоден ти...
Промову перервав землетрус, що швидко переріс у загальну паніку. Знак ХІІ справді виявився важелем до якоїсь підземної конструкції, що давно валилась через древність. Залишилось звільнити бовдурів та вибратись звідси. Звичайно, я переосмислю своє ставлення до першого враження про дівчат, але це коли ми вже будемо на поверхні. Чи - якщо ми будемо на поверхні?
Немає коментарів:
Дописати коментар