Любовний чотирикутник

     - Привіт, красуне!
     - Привіт...
     - Ти так мило сидиш на лавочці... як

тобі це вдається?
     - Не знаю...
     - Ти знаєш. Ти все прекрасно знаєш. В тебе дуже гарний смак. Тобі дуже класно вдалось підібрати тони, в гармонії до обличчя.
     - Дякую, - зашарілась дівчина, але продовжувала соромитись.
     - Ти знаєш, якщо зловити півня та вдало його запустити, він пролетить шістдесят дев'ять метрів у сторону заходу та залетить у найближчу відкриту кватирку, - востаннє бовкнув я. Насправді, мені не дуже подобається знайомитись із такими тихонями. Але - сьогодні виключення з правил. 
     - А ти смішний, - не витримала дівчина. Розкажи мені ще щось гарне.
     - Одного разу... - почав було я...

     - Заткнись нарешті. Чого ти взагалі сюди приперся? - Не витримав було її хлопець, що сидів зліва від об'єкту мого зацікавлення. 
     - Гарна дівчина, вирішив зробити її вечір справді цікавим. Вона цього заслуговує.
     - Хлопці, не сваріться. Ти дуже милий, - звернулась до мене красуня. - Але...
     - Він милий?? Ах ти ж!
     - Що ти тут робиш?? - Відірвав мене грізний знайомий голос від милих роздумувань. Так... нажаль, це була моя дівчина.
     - Сонечко, привіт. Я тут просто старих друзів зустрів...
     - Старих друзів? Ви його знаєте?
     - Ні, - в один голос відповіла приголомшена парочка.
     - Я вперше бачу цього козла. Ти зі всіма дівчатами так робиш?
     - Як робить? - запитала моя дівчина.
     - Він підійшов та почав клеїти мою дівчину. Ти не бачив, що вона зі МНОЮ сидить?
     - Це правда?
     - Ну зовсім трішки. Але ж вони не образились!
     - Між нами все закінчено. Можеш забути мене.
     - Які ми горді...
    Моя маленька пішла від мене, залишивши хорошого хлопця на поталу розгніваній дівчині, що почувалась обманутою, та здоровому бику, що не надто тямив у жіночій психології, тож ладен був мене розірвати на шматки за те, що його дівчина симпатизувала мені. За що мені це?
     - Ну й йди! Не хочу тебе бачити, якщо ти через такі дрібниці робиш стільки проблем!
     Тут вже я розвернувся і пішов. У протилежний бік. Через якийсь час можна було побачити, як хлопець тієї дівчини, яку я намагався звабити, почав кричати та сам утік. Хоча тут немає нічого дивного - слабка стать на те й слабка, що вибирає сильніших. А зі своєю "дівчиною" я зустрівся через квартал, де ми двоє обмінялись посмішками переможців. Ще одну маску знято.